Президент Росії Володимир Путін у вчорашньому зверненні до народу заявив, що «Україна була створена Леніним». Правда полягає у тому, що Жовтнева революція зіграла величезну роль звільненні націй, пригнічуваних царською Росією, яку Ленін називав «в’язницею народів». Ми представляємо цей лист Леніна, написаний у 1919 році, який на кількох сторінках розвиває позицію марксизму щодо національного питання. Нехай каже Ленін!
Саме програма більшовиків, що включала право націй на самовизначення, дозволила перемогти Жовтневої революції, а потім і забезпечити народження Радянського Союзу, який за часів Леніна був вільним об’єднанням націй, звільнених від ярма царів.
У своєму виступі Путін ще раз повторив, що його політичними орієнтирами є царська імперія, великоруський шовінізм та гноблення народів. Для нас, Міжнародної марксистської тенденції, орієнтири — це Ленін та більшовизм із їхньою рішучою боротьбою за пролетарський інтернаціоналізм та єдність робітничого класу. На додачу до листа Леніна ми також рекомендуємо прочитати його нотатки з українського національного питання, які протиставляють позицію Леніна та більшовиків позиції як сталіністів, так і Путіна, а також пояснюють, чому реакційний націоналізм київського режиму не пропонує рішення робітникам регіону.
ЛИСТ ДО РОБІТНИКІВ І СЕЛЯН УКРАЇНИ З ПРИВОДУ ПЕРЕМОГ НАД ДЕНІКІНИМ
Товариші чотири місяці тому, наприкінці серпня 1919 року, мені довелося звернутись з листом до працівників та селян з приводу перемоги над Колчаком. Тепер я передрукував цей лист повністю для робітників та селян України з приводу перемоги над Денікіном. Червоні війська взяли Київ, Полтаву, Харків і переможно рухаються до Ростова. В Україні кипить повстання проти Денікіна. Необхідно зібрати всі сили, щоб розбити до кінця денікінські війська, що намагалась відновити владу землевласників та капіталістів. Необхідно знищити Денікіна, щоб забезпечити себе від найменшої можливості нового навала. Робітникам та селянам України слід ознайомитись з тими уроками, які для всіх російських селян та робітників з‘ясувалися на досвіді завоювання Сибірі Колчаком та звільнення Сибірі червоними військами після довгих місяців поміщацького та капіталістичного гніту. На Україні господарювання Денікіна було таким ж важким випробуванням, як господарювання Колчака в Сибірі. Немає сумніву, що уроки цього важкого випробування призведе українськіх робітників та селян — так само, як уральських та сибірських — до більш чіткого розуміння завдань радянської влади та більш міцного захисту її.
У Великоросії поміщицьке землеволодіння знищено повністю. В Україні треба зробити те саме і Радянська влада українських робітників і селян має закріпити повне знищення поміщицького землеволодіння, повне звільнення українських робітників та селян від усякого гніту поміщиків та від самих поміщиків. Але окрім цього завдання та ряд інших завдань, які однаково стояли і стоять перед великоросійськими та українськими трудящими масами, є особливі завдання Радянської влади в Україні. Одне з таких особливих завдань заслуговує нині на надзвичайну увагу. Це — питання національне чи питання про те, чи бути Україні окремою та незалежною Українською Радянською Соціалістичною Республікою, пов’язаною в союз (федерацію) з Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою, чи злитися Україні з Росією в єдину Радянську республіку. Усі більшовики, всі свідомі робітники та селяни повинні уважно подумати над цим питанням.
Незалежність України визнана і ВсеЦВКом (Всеросійським Центральним Виконавчим Комітетом) РСФРР (Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки) та Російською Комуністичною партією більшовиків. Тому само собою очевидно і цілком загальновизнано, що тільки самі українські робітники та селяни на своєму Всеукраїнському з’їзді Рад можуть вирішити та вирішать питання про те, чи зливати Україну з Росією, чи залишати Україну самостійною та незалежною республікою та в останньому випадку який саме федеративний зв’язок встановити між цією республікою та Росією. Як же слід вирішувати це питання з погляду інтересів трудящих? З погляду успіху їхньої боротьби за повне звільнення праці від ярма капіталу?
По-перше, інтереси праці вимагають найповнішої довіри, найтіснішого союзу між трудящими різних країн, різних націй. Прибічники поміщиків і капіталістів, буржуазії, намагаються роз’єднати робітників, посилити національний розбрат і ворожнечу, щоб знесилити робітників, щоб зміцнити владу капіталу. Капітал є міжнародною силою. Щоб її перемогти, потрібен міжнародний союз робітників, міжнародне братерство їх. Ми — противники національної ворожнечі, національної чвари та національної відокремленості. Ми міжнародники, інтернаціоналісти. Ми прагнемо тісного об’єднання та повного злиття робітників і селян усіх націй світу в єдину всесвітню Радянську республіку.
По-друге, трудящі не повинні забувати, що капіталізм розділив нації на невелику кількість пригнічувальних, великодержавних (імперіалістичних), повноправних, привілейованих націй та величезну більшість пригноблених, залежних та напівзалежних, нерівноправних націй. Найзлочинніша і найреакційніша війна 1914—1918 років, ще більше посилила цей поділ, загострила злість і ненависть на цьому ґрунті. Повіками накопичилося обурення і недовіра націй неповноправних і залежних до націй великодержавних і гнітючих — таких націй, як українська, таких як великоросійська.
Ми хочемо добровільного союзу націй, такого союзу, який не допускав би жодного насильства однієї нації над іншою, такого союзу, який був би заснований на цілковитій довірі, на ясній свідомості братерської єдності, на цілком добровільній згоді. Такий союз не можна здійснити одразу; до нього треба доопрацюватись з найбільшою терплячістю та обережністю, щоб не зіпсувати справу, щоб не викликати недовіри, щоб дати зжити недовіру, залишену століттями гніту поміщиків та капіталістів, приватної власності та ворожнечі через її розділи та переділи. Тому, неухильно прагнучи єдності націй, нещадно переслідуючи все, що їх роз’єднує, ми повинні бути дуже обережні, терплячі, поступливі до пережитків національної недовіри. Непоступливі, непримиренні ми повинні бути до всього того, що стосується основних інтересів праці у боротьбі за його звільнення від ярма капіталу. А питання про те, як визначити державні кордони тепер, на якийсь час — бо ми прагнемо повного знищення державних кордонів — є питання не основне, не важливе, другорядне. З цим питанням можна почекати і має почекати, бо національна недовіра у широкої маси селян і дрібних господарів тримається часто вкрай міцно і квапливістю можна її посилити, тобто пошкодити справі повної та остаточної єдності.
Досвід робітничо-селянської революції в Росії, Жовтнево-Листопадової революції 1917 року, досвід її дворічної переможної боротьби проти навали міжнародних та російських капіталістів показав ясніше ясного, що капіталістам вдалося на час зіграти на національній недовірі польських, латиських, есляндських, фінських селян та дрібнохозяйчиків до великоросів, вдалося на якийсь час посіяти ворожнечу між ними і нами на ґрунті цієї недовіри. Досвід показав, що ця недовіра зживається і проходить тільки дуже повільно і чим більше обережності і терпіння виявляють великороси, які довго були гнобительскою нацією, тим вірніше проходить ця недовіра. Саме визнанням незалежності держав польського, латиського, литовського, естляндського, фінського ми повільно, але неухильно завойовуємо довіру найвідсталіших, найбільш обдурених і забитих капіталістами, трудящих мас сусідніх маленьких держав. Саме таким шляхом ми вірніше відриваємо їх з-під впливу «їх» національних капіталістів, вірніше ведемо їх до повної довіри, до майбутньої єдиної міжнародної Радянської республіки.
Поки Україна не звільнена повністю від Денікіна, її урядом до Всеукраїнського з’їзду Рад є Всеукраїнський революційний комітет, Всеукраїнський ревком. У цьому Ревкомі поряд з українськими комуністами-більшовиками працюють, як урядовці, українські комуністи-боротьбісти. Боротьбісти відрізняються від більшовиків, між іншим, тим, що обстоюють безумовну незалежність України. Більшовики через це не роблять предмета розбіжності та роз’єднання, у цьому не бачать жодної перешкоди дружній пролетарській роботі. Була б єдність у боротьбі проти ярма капіталу, за диктатуру пролетаріату, а через питання про національні кордони, про федеративний чи інший зв’язок між державами комуністи не повинні розходитися. Серед більшовиків є прихильники повної незалежності України, є прихильники більш-менш тісного федеративного зв’язку, є прихильники повного злиття України з Росією.
Через ці питання розбіжність неприпустима. Ці питання вирішуватиме Всеукраїнський з’їзд Рад.
Якщо великоросійський комуніст наполягає на злитті України з Росією, його легко запідозрять українці в тому, що він захищає таку політику не з міркувань єдності пролетарів у боротьбі з капіталом, а з упередження старого великоросійського націоналізму, імперіалізму. Така недовіра природна, до певної міри неминуча і законна, бо століттями великороси вбирали в себе, під гнітом поміщиків і капіталістів, ганебні і погані забобони великоросійського шовінізму.
Якщо український комуніст наполягає на безумовній державній незалежності України, його можна запідозрити в тому, що він захищає таку політику не з погляду тимчасових інтересів українських робітників та селян у їх боротьбі проти ярма капіталу, а через дрібнобуржуазні, дрібногосподарські національні забобони. Бо досвід показував нам сотні разів, як дрібнобуржуазні «соціалісти» різних країн — усякі нібито соціалісти польські, латиські, литовські, грузинські меншовики, есери та інші — перефарбовувалися в прихильників пролетаріату з єдиною метою протягнути обманом політику угоди зі «своєю». робітників. Це ми бачили на прикладі керенщини в Росії у лютому — жовтні 1917 року, це ми бачили і бачимо у всіх та усіляких країнах.
Взаємна недовіра між великоросійськими та українськими комуністами виникає таким чином дуже легко. Як же боротися із цією недовірою? Як подолати його та завоювати взаємну довіру? Найкращий засіб для цього — спільна робота з відстоювання диктатури пролетаріату та Радянської влади у боротьбі проти поміщиків та капіталістів усіх країн, проти їхніх спроб відновити своє всевладдя. Така спільна боротьба ясно покаже на практиці, що за будь-якого вирішення питання про державну незалежність або про державні кордони великоросійським та українським робітникам обов’язково потрібен тісний військовий та господарський союз, бо інакше капіталісти «Антанти», «Злагоди», тобто союзу найбагатших капіталістичних країн , Англії, Франції, Америки, Японії, Італії, задавлять і задушать нас поодинці. Приклад нашої боротьби проти Колчака і Денікіна, яких постачали грошима і зброєю ці капіталісти, ясно показав цю небезпеку.
Хто порушує єдність і найтісніший союз великоросійських та українських робітників та селян, той допомагає Колчакам, Денікіним, капіталістам-хижакам усіх країн. Тому ми, великоросійські комуністи, повинні з найбільшою строгістю переслідувати у своєму середовищі найменший прояв великоросійського націоналізму, бо ці прояви, будучи взагалі зрадою комунізму, завдають найбільшої шкоди, роз’єднуючи нас з українськими товаришами і тим самим граючи на руку Денікіну та денікінщині. Тому ми, великоросійські комуністи, маємо бути поступливими під час розбіжностей з українськими комуністами-більшовиками та боротьбистами, якщо розбіжності стосуються державної незалежності України, форм її союзу з Росією, взагалі національного питання. Непоступливі і непримиренні ми всі, і великоросійські, і українські, і будь-якої іншої нації комуністи, повинні бути по відношенню до основних, корінних, однакових для всіх націй питань пролетарської боротьби, питань пролетарської диктатури, недопущення угоди з буржуазією, недопущення роздроблення сил, що захищають нас від Денікіна.
Перемогти Денікіна, знищити його, унеможливити повторення подібної навали — такий корінний інтерес і великоросійських та українських робітників і селян. Боротьба довга і важка, бо капіталісти всього світу допомагають Денікіну і допомагатимуть різного роду Денікіним. У цій довгій і важкій боротьбі ми, великоросійські та українські робітники, повинні йти найтіснішим союзом, бо поодинці нам, мабуть, не впоратися. Якими б не були кордони України та Росії, якими б не були форми їхніх державних взаємин, це не так важливо, у цьому можна і повинно йти на поступки, у цьому можна перепробувати і те, й інше, і третє, — від цього справа робітників і селян, справа перемоги над капіталізмом не загине.
А от якщо ми не зуміємо зберегти найтіснішого союзу між собою, союзу проти Денікіна, союзу проти капіталістів і куркулів наших країн і всіх країн, тоді справа праці напевно загине на довгі роки в тому сенсі, що і Радянську Україну, і Радянську Росію, тоді зможуть задавити і задушити капіталісти. І буржуазія всіх країн, і всілякі дрібнобуржуазні партії, «погоджувальні» партії, що допускають союз із буржуазією проти робітників, найбільше намагалися роз’єднати робітників різних національностей, розпалити недовіру, порушити тісний міжнародний союз та міжнародне братерство робітників. Коли буржуазії це вдасться, справа робітників програна. Нехай же комуністам Росії та України вдасться терплячою, наполегливою, завзятій спільною роботою перемогти націоналістські підступи будь-якої буржуазії, націоналістські забобони всякого роду і показати трудящим всього світу приклад справді міцного союзу робітників і селян різних націй у боротьбі за Радянську владу, за знищення гніту поміщиків та капіталістів, за всесвітню Федеративну Радянську Республіку.
28. XII. 1919.
«Правда» № 3 и «Известия ВЦИК» №3, 4 січня 1920 г.