1
Головна хиба всього попереднього матеріалізму — включаючи і фейєрбахівський — полягає в тому, що предмет, дійсність, чуттєвість, береться тільки в формі об’єкта або споглядання, а не як людська чуттєва діяльність, практика, не суб’єктивно. Звідси і сталося, що діяльна сторона, в протилежність матеріалізму, розвивалась ідеалізмом, але тільки абстрактно, так як ідеалізм, звичайно, не знає дійсної, чуттєвої діяльності як такої. Фейєрбах хоче мати справу з чуттєвими об’єктами, дійсно відмінними від уявних об’єктів, але саме людську діяльність він бере не як предметну діяльність. Тому в «Сутності християнства» він розглядає як істинно людську лише теоретичну діяльність, тоді як практика розуміється і фіксується тільки в її брудно-купецькій формі виявлення. Тому він не розуміє значення «революційної», «практично-критичної» діяльності.
2
Питання про те, чи властива людському мисленню предметна істинність, — зовсім не питання теорії, а практичне питання. На практиці повинна людина довести істинність, тобто дійсність і міць, посейбічиїсть свого мислення. Спір про дійсність чи недійсність мислення, яке ізолюється від практики, є чисто схоластичне питання.
3
Матеріалістичне вчення про те, що люди є продукти обставин і виховання, що, значить, люди, які змінились, суть продукти інших обставин і виховання, — це вчення забуває, що обставини змінюються саме людьми і що сам вихователь мусить бути вихованим. Тому воно неминуче приходить до того, що ділить суспільство на дві частини, одна з яких підноситься над суспільством (напр., Роберта Оуена).
Збіг зміни обставин і людської діяльності можна розглядати і раціонально зрозуміти тільки як революційну практику.
4
Фейєрбах виходить з факта релігійного самовідчуження, з подвоєння світу на релігійний, уявлюваний, світ і на дійсний світ. Та він зайнятий тим, що зводить релігійний світ до його світської основи. Він не добачає, що після виконання цієї роботи головне лишається ще не зробленим. А саме та обставина, що земна основа відділяє себе від самої себе і переносить себе в хмари, як деяке самостійне царство, може бути пояснено тільки саморозірваністю і самосупереченням самій собі цієї земної основи. Отже, ця остання, по-перше, сама мусить бути збагнена в своїй суперечності, а потім практично революціонізована шляхом усунення суперечності. Отже, після того, як, наприклад, в земній сім’ї знайдена розгадка таємниці святої сім’ї, перша має бути піддана теоретичній критиці і практично революціонізована.
5
Незадоволений абстрактним мисленням, Фейєрбах апелює до чуттєвого споглядання; але він розглядає чуттєвість не як практичну людсько-чуттєву діяльність.
6
Релігійну сутність Фейєрбах зводить до людської сутності. Але людська сутність не є абстракт, властивий окремому індивідуумові. У своїй дійсності вона є сукупність суспільних відносин.
Фейербах, який не вдається до критики цієї дійсної сутності, через те змушений:
1) абстрагуватися від ходу історії і фіксувати релігійне почуття само по собі і припустити абстрактного — ізольованого — людського індивіда;
2) тому в нього людська сутність може бути збагнута тільки як «рід», як внутрішня, німа загальність, зв’язуюча безліч індивідів просто природними зв’язками.
7
Тому Фейєрбах не бачить, що «релігійне почуття» само є суспільний продукт і що абстрактний індивід, якого він піддає аналізу, в дійсності належить до певної суспільної форми.
8
Суспільне життя є по суті практичне. Всі містерії, які заводять теорію в містицизм, знаходять своє раціональне розв’язання в людській практиці і в розумінні цієї практики.
9
Найвище, чого може досягти споглядальний матеріалізм, тобто матеріалізм, який розуміє чуттєвість не як практичну діяльність, є споглядання окремих індивідів у «громадянському суспільстві».
10
Точка зору старого матеріалізму є «громадянське» суспільство; точка зору нового матеріалізму є людське суспільство або усуспільнене людство.
11
Філософи тільки по-різному пояснювали світ, але справа полягає в тому, щоб змінити його.
К. Г. Маркс 1845 р.