Напруга від нарощування військових сил на українсько — російському кордоні зробила річне повернення на початку 2022, хоча вона була нещодавно затьмарена подіями в Казахстані. Навіть до того як Казахстан витіснив брязкання шаблями на новинах, було мало ознак що хтось дійсно вірить що щось в масштабі війни трапиться. Люди в Україні і Росії втомилися від політичної ігри в покер з їхніми майбутніми. Тепер тільки велико — оплачені шилси з медіа розмовляють серйозно про війну.
Викрики про війну повертаються
Понад місяць, Вашингтон наполягав що повідомлення про скупчення російських військ на українському кордоні означають що Путін готується до вторгнення. У цьому випадку, було повідомлено що навколо 100,000 солдатів війська були введені до 200-400 кілометрів у середині російського кордону з Україною. Відтоді як було підписання Мінської -2 угоди, яка сигналізувала кінець найбільш гострого періоду у громадській війні за Донбас, погрози повторної ескалації випливають на поверхню приблизно щорічно.
Хоча це правда, що Росія маневрувала військами навколо українського кордону, є також багато причин чому повномасштабне вторгнення було би стратегічно катастрофічно з російської точки зору. Ще до російської анексії Криму, Росія вже мала військову базу на півострові, більшість населення якого є російським. Населення решти України більше ніж у 15 разів перевищує населення Криму. Хоча Росія була би спроможна вторгнуться в Україну з військової точки зору, це було би набагато важче протримати.
Для Путіна, брязкання шаблями на кордоні є зручно з точки зору підкріплення народної підтримки вдома, але фактичне вторгнення може швидко мати зворотній ефект. Ці маневри скоріше представляють російську тактику важелів у своїх переговорах з США— яку вони мали за останні 5 років. Із трьох сторін— Вашингтона, Москви і Києва — київський уряд має найменше слова з цих трьох. Хоча обстріли посилилися навколо Донбаських фронтових ліній, вторгнення є дуже мало ймовірне в цей час.
Транзит газу
У цьому випадку, ключовий елемент до конфлікту є питання транзиту російського газу до Західної Європи. Нещодавно закінчений Північний Потік 2 трубопровід може доставити газ з російського балтійського узбережжя відразу до Німеччини. У той час як Київ дотримується лінії, що він воює з Росією через питання сепаратизму на Донбасі, російський газ ніколи не припинявся транзитом через Україну на захід— навіть коли Україна вже почала купувати той самий російський газ через треті сторони з ЄС (за цінами ЄС!). Впродовж останнє десятиліття, Росія намагалася обійти так звані «транзитні країни» Україну і Білорусії вживаючи трубопроводи Північного Потоку, із пониженням транзиту через Україну додаткових 25-ти процентів у 2021.
Російський газ— базуючись на якому була збудована в СРСР українська інфраструктура (переважно через домашнє опалення та промислове застосування)— був вживаний як інструмент російським імперіалізмом для нав’язування свого контролю над Києвом. Уряд Києва досі залежить від платежів які отримує за трубопроводи які йдуть через Україну для значної частини свого доходу ($2 мільярди доларів США), яку вони бояться втратити. Із його відданою позицією «НАТО замість Росії», було звернення уряду щоб вимагати сильніших санкцій США і ЄС проти Росії.
Планова економіка СРСР встановила інфраструктуру яка дозволила ресурсам з Росії і Донбасу підключитися до обох української промисловості і загального населення. Однак під капіталізмом сьогодні, поділ світу на конкуруючі національні держави означає що прибутки російських, українських та інтернаціональних капіталістів є розміщені вище потреб довгострокового економічного розвитку і добробуту людей робітничого класу. Українська олігархія розмістила українську економіку далі на милість імперіалістичних хижаків, що призвело до того що населення платить набагато більше за предмети першої необхідності як опалення.
Втрата довіри до Зеленського, від України до Вашингтона
Піднесення Зеленського і партії «Слуга Народу» було спочатку підтримане кланом Коломойського з основою у Дніпропетровську, чиї медіа- холдинги підтримували розважальну кар’єру Зеленського. Коли стало зрозуміло з тих рівнів опитування майбутніх виборців в 2019 що він є на шляху бути обраним президентом, вплив державного департаменту США над Зеленським та його партією все зростав. Це зашкодило попередній підтримці США Петра Порошенка та його адміністрації, корупція і хитка популярність якої зробила його менш життєздатним кандидатом щоб стабільно представляти інтереси капіталу США в Україні.
Коли Зеленський і партія «Слуга Народу» були обрані, вони користувалися підтримкою від Вашингтона. Але інтереси останніх— які полягали в відкритті українського ринку до капіталу США— все більше конфліктували з вітчизняними інтересами клану Коломойського— які полягали у захисті їхньої долі награбованого. Тим що він змістився ближче до Заходу, Зеленський запозичив націоналістичну політику Порошенка, зневажаючи на той факт що він виграв вибори на основі протистояння їм. Постійно робилися заклики до правих націоналістів в армії та адміністрації, і громадянська війна на Донбасі була продовжена. Хоча це здобуло йому деяких прихильників серед табору Порошенка, основним результатом було посіяти розчарування серед власних прихильників.
Ми можемо побачити який міф була та ідея що партія «Слуга Народу» заповнить український парламент сторонніми людьми, що не заплямовані старими, корумпованими режимами. На практиці переробка нових облич у точно ту саму систему яку вони повинні замінити, безглуздо. Стимули капіталістичної демократії також означають, що серед цих «нових облич» будуть переважати недобросовісні соціальні альпіністи. І це знайшло відображення саме в скандалах навколо уряду Зеленського, і особливо навколо самого президента.
Незважаючи на «застереження Росії» видане адміністрацією Байдена в 2021, були чіткі ознаки того, що підтримка Вашингтона уряду Зеленського слабшає. У кінці, як і з Порошенко, некомпетентність і скандали навколо уряду означає що Вашингтон більше не бачить цей режим спроможним захищати свої інтереси в довгостроковій перспективі. Це не випадково що корупція «Слуги Народу» стала поширеною темою для різних вашингтонських рупори.
Регресом уряду Зеленського було вимагати санкції які є пов’язані до трубопроводу Північний Потік 2. У тому що могло пройти за сцену з однієї зі своїх колишніх комедій, Зеленський є налаштований протистояти російській загрозі в Україні хоча наполягаючи щоб їхній газ тік через країну. Хоча США не зацікавлені в північних трубопроводах, їхній союзник Німеччина зацікавлена. Німецька економіка залежить від стабільного постачання російського газу, і незважаючи на її союз з США, рішуча частина німецького правлячого класу явно не підтримує таку ворожу лінію з Росією. Навпаки, вони залежать від Росії щодо газу, та навіть отримують значні прибутки коли перепродують російський газ своїм сусідам. Це було відображено у обох позиції уряду Меркель, і також позиції найбільшої партії в новому уряді, що є СПД. Ця партія, яка звичайно схиляється більше до підтримки інтересів Вашингтона, нещодавно змінила свій скептицизм щодо Північного Потоку 2, хоча цей проект досі стикається з опозицією Зелених, які контролюють міністерство закордонних справ.
Партія «Слуга Народу» і Зеленський лідирують у опитуваннях попереду очікуваних виборів у 2024. Однак партія потрапила в скандал. Дмитро Разумков, бувша людина номер два Зеленського, очолив розкол кількох десятків народних депутатів. Бувші члени Партії Регіонів у опозиційному блоці регулярно проходять другими і третіми в опитуваннях. Вони представляють інтереси олігархії на півдні країни та Донбасі, яка взагалі виступає за тісніші економічні відносини з Росією. Враховуючи те, що іх попередні опорні пункти були сепаратистськими регіонами України (хоча вони, безперечно, втратили там довіру), це є ще одним стимулом для уряду Зеленського виступати проти будь-якої угоди про автономію та амністію, що призведе до повернення цих регіонів у лоно України.
Повернення класової боротьби до України
Період, що передував карантину COVID-19, ознаменувався посиленням класової боротьби в Україні, з демонстраціями, зокрема, щодо заробітної плати та проти підвищення плати за комунальні послуги. Хоча пандемія COVID-19 послабила цю боротьбу, є ознаки того, що вона повертається. Умови життя продовжують погіршуватися, а ціни на товари першої необхідності продовжують зростати. Хоча влада в Києві вітає героїзм протестувальників у Казахстані, ті самі умови, які призвели до цих протестів, існують вдома. Масовий український протестний рух за конкретні вимоги покращення умов життя був би величезним кроком уперед від вимог Євромайдану щодо укладення угод про вільну торгівлю з ЄС. Українським робітникам необхідно прорізати туман націоналізму та утвердити власну незалежну класову позицію.